| |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
| Неділя, 19.05.2024, 08:52 | Вітаю Вас Гість | RSS |
| Багатопрофільний регіональний центр професійної освіти у Черкаській області, відділення м.Ватутіного |
| Головна | Реєстрація | Вхід |
| Каталог файлів |
Мала Академія Наук розробка Лещенко Світлани Леонтіївни
|
[ Викачати з сервера (191.0 Kb)
]
| 19.01.2010, 16:55 |
| ВСТУП
Актуальність теми.
У наш час прагнення людини до спілкування з природою помітно зростає, тому більшість з нас намагається створити живий куточок у себе в будинку, квартирі. Крім того, враховуючи вимоги сучасного інтер'єру, було б добре якби він не займав багато місця, радував квітами і свіжою зеленню цілий рік. Саме тому сьогодні перед квітникарями постала проблема підбору красивоквітуючих компактних рослин для кімнат з північно-східною та північно-західною експозицією, які цвітуть майже цілий рік. Всі ці якості поєднує в собі сенполія фіалкоквіткова (Sаentpaulia ionantha) – об’єкт наших досліджень.
Мета і завдання дослідження.
Метою наших досліджень є вивчення особливостей культури сенполій, створення сортової колекції в кабінеті біології ПТУ №2 м. Ватутіного, вирощування якісної квіткової продукції в кімнатних умовах.
Основними завданнями, що постали перед нами для досягнення мети є:
1) вивчення біологічних особливостей та культури сенполій в кімнатних умовах;
2) вивчення впливу складу субстрату на швидкість укорінення живців сенполій;
3) вивчення впливу мінерального живлення на кількість квіток та терміни квітування сенполій;
4) розробка рекомендацій по вирощуванню деяких сортів сенполій в кімнатних умовах.
Практичне значення одержаних результатів.
Наші дослідження мають практичне значення. Запропоновані нами субстрати для укорінення живців сенполій та різний склад мінеральної суміші для їх підживлення можна рекомендувати квітникарям для культивування сенполій.
РОЗДІЛ 1
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1.1. Історія відкриття сенполій
Історія відкриття узамбарських фіалок досить цікава. В 1892 року губернатор Східної Африки (територія сучасної Кенії і Танзанії) барон Адольберт Еміль Вальтер Редкліф ля Танноіксфон Сен-Поль об’їжджав свої плантації у спекотну погоду. Рятуючись від спеки, він звернув у тінь дерев, що росли вздовж скелястих берегів річки. Тут він помітив невідомі йому квіти фіолетового кольору. Вони зацікавили барона. Він і уявити не міг, що ці маленькі елегантні рослини в майбутньому будуть носити його ім’я і десь приблизно через 2 роки стануть кращою новинкою, яка представлена буде на міжнародній виставці квітів. Барон переслав знайдені рослини своєму батькові Ульріху фон Сен-Полю в Німеччину, який був пристрасним квітникарем і колекціонував орхідеї [9].
В історії фіалок є багато незрозумілого. Не збереглися точні записи про те, що саме посилали із Східної Африки: насіння чи самі рослини. Згідно однієї версії, це було насіння, так як м’які частини рослини навряд чи витримали б майже чотиритижневу поїздку. Згідно іншої версії, пересилали до Німеччини рослини сенполії.
Батько Вальтера, Ульріх фон Сен-Поль, направив кілька рослин Герману Вендланду, директору ботанічного саду в Ганновері. Вендланд відніс рослини до родини геснерієвих і назвав їх на честь батька і сина Сен-Полів “сенполіями”. Видова назва рослин – сенполія фіалкоквіткова (Saintpaulia ionantha).
S. ionantha – сенполія іонанта мала темно-зелене листя серцевидної форми, яке з нижнього боку було червонувате. На кожному стеблі розквітало до 10 фіолетово-синіх квіток. Діаметр розетки дорослої рослини до 60 см. В перекладі з латинської “іонанта” означає “схожий на фіалку”.
Існує версія, що в Ганновер разом із природним видом була відправлена і S. confusa, яка дуже схожа з Іонантою, але утворює тільки 2 червоно-фіолетові квітки.
В 1893 році сенполії демонструвались на міжнародних виставках квітів і викликали величезний інтерес спеціалістів. В тому ж році вони вперше були описані в ботанічному журналі “Гартенфлора”, тому в 1893 рік вважають роком “народження” фіалки [21].
1.2. Історія розвитку гібридних форм фіалок
В 1893 році німецькі квітникарі активно зайнялися масовим виробництвом насіння узамбарських фіалок, почали селекційну роботу із сенполіями, намагаючись у результаті схрещування одержати гібриди. Були винайдені перші спорти (стійкі відхилення). Через рік африканські фіалки перетнули Атлантичний океан і досягли Східного узбережжя Сполучених Штатів. Але там перші екземпляри не збереглися через брак знань про догляд за фіалками. Лише через кілька років здогадались використовувати нову рослину не як садову культуру, а вирощувати її в оранжереях. До того ж період вирощування сенполій із насіння, що триває 6-9 місяців, збільшував і ускладнював цей процес. З часом квітникарі зрозуміли, що сенполії добре розмножуються вегетативно, особливо, листком. Цим способом можна одержати нову рослину, зберігаючи всі сортові ознаки[11].
Якщо у перших фіалок квітки були синіми чи фіолетовими, то з кінця ХІХ ст. з’являються сенполії з квітками червоно-фіолетового і білого забарвлення.
Наступним етапом у розвитку цієї рослини стали 30 роки ХХ ст. Тогочасна технологія вирощування фіалок передбачала застосування додаткового освітлення для стимуляції квітування за допомогою ламп денного світла. Центр вирощування фіалок перемістився до Сполучених Штатів.
В 1939 році в оранжереї Мічігана була одержана перша фіалка з махровими пелюстками. А в 1941 році в штаті Огайо з’явилась рослина з новим типом листка “герл”, тобто листка з білою плямою у центрі і гофрованими краями.
40 роки ХХ століття характеризуються злетом популярності африканської фіалки. В 1946 році відбувалася перша виставка сенполій в Атланті, штат Джорджія, на якій було представлено майже 500 рослин, засновано американську спілність любителів африканських фіалок [11].
Результати селекційної роботи з сенполіями привели до різноманітності їх форм і забарвлення. Перша облямована сенполія була виведена в 1950 році в Женевському розсаднику в Каліфорнії. Це були фіолетові квітки з широкою білою облямівкою і отримали назву “Женева”. Через два роки з’явилася перша квітка, що була схожа на зірку, з п’ятьма рівномірно розміщеними пелюстками. Перевага квітки-зірки очевидна: як би не була повернута квітка, вона має вигляд щойно розцвівшої. Класичні форми, відцвітаючи, опускають “голову”, демонструючи “закінчення” цвітіння та неминуче в’янення. У 1953 році з’являються перші квітки з бахромчастими краями пелюсток, завдяки їм квітки виглядають досить ошатно. Через рік в штаті Місурі була продемонстрована рожева махрова фіалка, що покорила усіх своєю оригінальністю та красою.
В кінці 50-х років з’явились сенполії із строкатим листям, одержані були вони Томмі Луїзою Орден як спорти від рослин із звичайним зеленим листям. Збільшення частки сенполій із строкатими листками в загальній кількості нових гібридів останніх десятиріч, пояснюється тим, що вони поєднують в собі ознаки декоративно-листяних і рясноквітуючих рослин.
Стандартні сорти з часом поповнилися мініатюрними, міді і сортами з великими розетками. У забарвленні пелюсток з’явились досить ефектні “фантазійні” прикраси: крапки, мазки, штрихи, горошини іншого кольору.
В 90-х роках відбулася дійсно революційна подія у світі фіалок – американський селекціонер Нолан Блансіт цілеспрямовано схрещуючи рожеві фіалки, що мали на пелюстках жовто-оранжеві мазки, отримав потомство з майже жовтими квітками, хоча у сенполій немає гена жовтого кольору. Таким чином, сенполії одержали право “громадянства” у всіх садівництвах поряд із багатьма відомими культурами, вони з’являються майже на всіх виставках і захоплюють оточуючих своєю витонченістю та елегантністю. Тож не дивно, що у 1993 році у Ганновері урочисто святкували сторіччя фіалок [21].
1.3. Ботанічна характеристика
Сенполії багаторічні трав’янисті рослини з укороченими стеблами, що несуть на кінці густу розетку листків. Серед видів сенполії можна прослідкувати різні перехідні форми від стеблових до розеткових.
Листки розміщуються почергово, на соковитих черешках, вони дещо м’ясисті, сильно опушені – покриті тонкими волосками. Форма листової пластинки буває різною – від округлої до еліптичної. Квітконоси з’являються в пазухах листків і несуть одну чи кілька квіток, іноді вони мають маленькі вузенькі приквітники.
Чашечка складається з п’яти частин, що зростаються при основі. Віночок має дві частини: коротку діжкоподібну, яка плавно переходить в так званий відгин, що складається з п’яти лопатей. Верхні дві лопаті зазвичай бувають короткими, три нижні – довші. З середини частини віночка гладенькі, зовні – опушені. Пилок утворюється в двох тичинках, які приростають до трубки віночка. Крім того, є ще стерильні тичинки – стамінодії, їх дві чи три. Тичинки у них масивні, яскраво-жовті, двогніздні, розміщуються там, де трубка віночка різко розширюється. Своєрідність будови квітки у тому, що тичинкові нитки вільні, а пиляки зростаються між собою.
Зав’язь верхня, короткоконічна, опушена, поступово переходить в гладенький стовпчик з округлою приймочкою. Плід – видовжена чи округла коробочка, що не розкривається, у ній знаходиться багато дрібного насіння.
Рослина має здатність утворювати велику кількість додаткових коренів. Вони можуть виникати на листках, стеблах, черешках і навіть на квітконосах [5].
Порівняно багаті колекції дикоростучих сенполій були зібрані в нашій країні у Державному Нікітському ботанічному саду.
Серед культивованих видів – сенполія округла (S. orbicularis), сенполія дрібна (S. pusilla), сенполія великолиста (S. grandifolia), сенполія Гроте (S. grotei), сенполія проміжна (S. intermedia).
Декілька видів сенполії ще не введені в культуру, вони зустрічаються лише в дикому стані. Кількість видів сенполій, дякуючи ботанічним відкриттям повільно, але безперервно зростає. Поряд з цим деякі дикоростучі види сенполій знаходяться під загрозою зникнення, оскільки території, де вони ростуть, освоюються під плантації різних технічних культур, наприклад агави сизань. В майбутньому може статись так, що сенполії наших колекцій залишаться єдиними представниками свого роду [22].
1.4. Класифікація гібридних форм сенполій
На сьогоднішній день у світі існує велика кількість сортів сенполії (десятки тисяч), для зручності їх доводиться об’єднувати в групи. Ось такий поділ запропонував класифікаційний комітет при Американській організації Африканських фіалок (African Violet Society of America), він прийнятий нині квітникарями всього світу. Згідно цієї класифікації сенполії відрізняються за 4 групами ознак: забарвленням квітки, типом квітки, типом листка, розміром рослини[15].
1.4.1. Класифікація за забарвленням квітки
Забарвлення сучасних гібридних форм сенполій значно відрізняється від перших двох дикоростучих видів з простими фіолетово-синіми квітками, які були виявлені в Африці: біле, біло-кремове, світло-рожеве, рожево-лососеве, яскраво-рожеве, рожево-бузкове, червоне, винно-червоне, малинове, вишневе, бурячкове, червоно-пурпурове, бордове, чорно-вишневе, ніжно-голубе, світло-синє, яскраво-синє, темно-синє, синьо-фіолетове, бузкове, чорно-фіолетове, кольору слонової кістки, лимонного, жовтого, жовто-оранжевого, зеленого і т.д. Слід відмітити, що забарвлення пелюсток залежить від зміни кислотності середовища. По мірі зміни рН ґрунту квітки можуть темніти і світліти.
Відрізняють 9 забарвлень сенполії, кожне з яких позначають певною буквою:
В – голубе, синє (Blue)
С – різнокольорове (Multicolor)
Р – яскраво-рожеве або темно-рожеве (Pink або Rose)
О – орхідне, лавандове (Orchid)
R – червоне, сливове чи кольору червоного вина (Red, Managon)
V – фіолетове чи пурпурове (Violet)
W – біле, кремове (White, Creamy)
Х – двокольорове (Bicolor)
Y – жовте (Yellow) [11].
Дуже часто зустрічаються квітки з двома і більше тонами одного і того ж кольору, але різної насиченості. Наприклад, рожеві квітки з кораловим центром, бузкові квітки з більш темними сливовими кінчиками. Прояв двохтоновості залежить в першу чергу від освітлення. Тривале і насичене освітлення сприяє кращому прояву цієї ознаки. За недостатнього освітлення двохтоновість проявляється нечітко.
Двоколірність і багатоколірність – ознака присутності двох і більше основних кольорів: синього і білого; червоного і білого; синього, червоного і білого. Причому, від їх розміщення і малюнка залежить група, до якої відносяться фіалки. Можна виділити наступні групи багатоколірних фіалок: облямовані; в тому числі з облямівку типу “женева”, фантазійні, “химери”, з однією чи кількома плямами (плямисті), з кільцевим чи полосатим візерунком [15].
Облямовані сенполії мають облямівку по краю кожної пелюстки. Білу облямівку різної ширини називають “женевою”. Кольорова облямівка може бути варіантом двохтоновості. Наприклад, коралові квітки із світло-рожевою облямівкою. І, навпаки, червоні квітки із синьої облямівкою – варіант двохколірності.
На ширину і наявність облямівки впливає температура: в умовах жаркого літа облямівка може зовсім пропадати, але відновлюватись із настанням прохолодної погоди. На пелюстках можуть бути наявні відразу дві облямівки різного кольору: наприклад, бузкова облямівка, що переходить у білу.
Фантазійне забарвлення проявляється в крапках, штрихах, рисочках, горошинках, контрастних кольорах, що розкидані по всій пелюстці або ж згруповані у вигляді облямівки. Таке ошатне забарвлення фіалок дуже популярне серед квітникарів. Фантазійні фіалки досить вимогливі до умов вирощування. Коли порушуються температурний режим, умови освітлення, рекомендації по складу ґрунтових сумішей при розмноженні листовими черенками, від фантазій з’являються екземпляри, які можуть квітувати чисто фіолетовими чи голубими однотонними кольорами. В іншому випадку можлива поява фантазійних квітів з великими сегментами (до половини квітки) контрастного кольору, причому на сусідньому квітконосі можуть розміщуватися квітки із стандартним забарвленням.
“Химера” – незвичайне забарвлення багатоколірної сенполії, що не передається при розмноженні листовими черенками. Із центра квітки до кінчиків розходяться промені – білі по малиновому полю, бузкові по фіолетовому, голубі по білому. Розмножують дані сенполії дітками, поділом куща або квітконосами [15].
1.4.2. Класифікація за типом квітки
У дикоростучих видів сенполій квітки прості, п’ятипелюсткові, причому дві верхні пелюстки коротші, ніж бічні і нижня. Такий тип квітки називають стандартним або класичним.
У гібридів стандартні квітки мають різний вигляд (рис. 1). Вони можуть повторювати прості форми диких предків, як наприклад, сорти “Decelles Delta”, або ж пелюстки квітки можуть бути повністю радіально-симетричними (Soyoko). Як правило, у сучасних форм більше двох тичинок, причому пилкові мішки в середині ніби зав’язані, тому складається враження, що їх у квітки дві пари. Поряд з класичним типом квітки виділяють зірчастий, однакові пелюстки якого розміщені рівномірно по колу квітки. Зовні квітка нагадує зірку. Як правило, пелюстки цієї квітки загострені, їх кількість може бути більше п’яти. Класична і зірчаста квітки – два основних типи квітки. На відміну від них квітка-оса, досить рідко зустрічається у сенполій, вона має верхню і нижню губу, причому пелюстки верхньої губи скручені й здаються за розмірами значно меншими, ніж нижні. Назву свою назву ці квітки одержали за схожість з представниками ряду Перетинчастокрилих – осами.
Квітка-дзвоник ще раз підтверджує належність фіалок до родини Геснерієвих: трубчатий віночок п’ятипелюсткових квіток витягнутий над зав’яззю і утворює форму дзвоника. Серед гібридних форм частіше зустрічаються напівдзвоник: пелюстки зрослі і нагадують форму лійки чи напіврозкритий бутон [21].
За кількістю пелюсток квітки поділяють на прості (одинарні), махрові, напівмахрові.
Часто додаткові пелюсточки навколо пиляка перетворюються в маленькі пелюстки, створюючи у центрі п’ятипелюсткової квітки своєрідний гребінець. Таку квітку називають гребінцевою. Якщо у квітці з’являються додатково 1-2 пелюстки, які за розміром наближаються до основних, таку квітку називають напівмахровою. Гребінцеві квітки також є різновидністю напівмахрових.
Квітку з великою кількістю пелюсток називають махровою. Пелюстки такої квітки можуть розміщуватись так: спочатку найбільші, потім середні, а в центрі – найдрібніші (“Mystik moment”). Квітка в даному випадку досить плоска, добре помітні яскраво-жовті пиляки. Можлива й інша будова квітки: пелюстки одного розміру утворюють майже кулеподібну об’ємну квітку. Пиляки заховані й зовсім не помітні.
Окрім перерахованих основних відмінностей існує і така важлива ознака, як обриси країв пелюсток. Вони можуть бути рівні, дещо хвилясті чи бахромчасті. Якщо хвилясті і бахромчасті пелюстки роблять фіалку ошатною, легкою, то рівні краї пелюсток дозволяють оцінити забарвлення квітки, її природну витонченість [11].
1.4.3. Класифікація за типом листків
Улюблені сорти можна впізнавати за листком. Гарні листки зроблять фіалку привабливою навіть в стані спокою в період між квітуванням.
Розрізняють 9 типів листків (рис. 2):
1 – довголисті чи павукоподібні (Zongifolia чи Spider);
2 – звичайні, плоскі, прості (Plain);
3 – стіжкові (жилки листків заглиблені, так що складається враження зморшкуватої поверхні листка) (Quilted);
4 – у вигляді совочка чи ложечки, обернено-овальні, ніби складені по центральній жилці (Girl, Semicire);
5 – гофровані, бахромчасті, хвилясті, виїмчасті чи гребінчасті (Ruffled, Wavy, Fringled);
6 – великі м’ясисті листки світло-зеленого кольору, густо покриті волосками;
7 – різнокольорові, строкаті (Variegated);
8 – ложковидні, овальні, чашкоподібні (Spooned, Ovate, Cuppidfup);
9 – загострені (Pointed) [21].
Проте квітникарями використовується й інша класифікація:
1. Основа листка. Наявність чи відсутність безбарвної плями в основі листка поділяє листки на “герл” чи “бой”. Листки “герл” мають в основі безбарвну пляму, своїми хвилястими краями нагадують зачіску дівчини. Більшість існуючих сортів мають “бой”-листки.
2. Поверхня листка гладенька, ложкоподібна, із заглибленими жилками.
3. Обриси листка: рівні, зубчасті, хвилясті і гофровані.
4. Тип забарвлення листка: одноколірний, строкатий, мінливий. Забарвлення листків може бути світло-зеленим, насичено-зеленим, темно-зеленим, майже чорним. Зворотня сторона може бути забарвлена в світло-зелений, темно-зелений кольору. Строкаті листки характеризуються білими, рожевими, кремовими штришками, плямами по всій поверхні листка.
5. Характер волосистого покриву: густо опушені, рідко опушені, гладенькі листки. Рослини з гладенькими листками, як показують досліди, більше уражуються грибковими хворобами, шкідниками, коливаннями температури [18].
1.5. Умови культури сенполій
1.5.1. Світловий режим
Світло – фактор, що необхідний усім рослинам для розвитку і цвітіння. Дія світла на хлорофіл, пов’язана з хімічними процесами фотосинтезу, в яких вода і вуглекислий газ під дією ферментів перетворюються на вуглеводи, які необхідні для росту рослини. Причому рослини потребують світла такої тривалості й інтенсивності, якими задовольнялися їх дикі предки. Сенполії родом із Екваторіальної Африки. День і ніч на екваторі однакові, тому фіалка потребує тривалого освітлення до 12 годин на добу. Але для фіалок шкідливе надмірне освітлення, що викликає уповільнення росту, пожовтіння листків, розетка стає плоскою, що утруднює появу квітконосів. Прямі сонячні промені здатні на листках і особливо на пелюстках квіток викликати опіки, що проявляються в утворенні жовтих плям, які не лише псують зовнішній вигляд рослини, але і пригнічують її ріст. Існує простий спосіб визначення достатності освітлення: якщо на підвіконні вдень дещо помітна тінь від витягнутої руки – інтенсивність добра [17].
Природне освітлення.
Для вирощування сенполій можна використати як природне, так і штучне освітлення. В умовах природного освітлення рекомендуються добре освітлені східні, північні і західні вікна, на яких рослини захищені від полудневого сонця. І разом з тим рослини влітку потрібно притіняти, для чого використовують тюль, або наносять шар вапна із зовнішньої сторони вікна. Для притінення можна використати жалюзі. На кількість світла на підвіконні впливають дерева на вулиці, а також поверхні, здатні до відображення світла (стіни сусідніх будинків, близько розташована водойма).
Освітлення рослин залежить також від кліматичної зони і пори року. Так, у південних районах світла, що проникає в приміщення через вікна, навіть в осінньо-зимовий період достатньо. У північних широтах в зв’язку із зменшенням у листопаді-лютому тривалості світлового дня, сенполії сповільнюють свій ріст та цвітіння. Лише з приходом весни вони оживають, починають добре квітувати в травні-червні [21].
Штучне освітлення
Для того, щоб цілий рік культивувати сенполії необхідно штучне освітлення за допомогою люмінесцентних ламп. Для достатнього освітлення полки розміром 50×130 см потрібно 2-3 лампи потужністю 40 Вт, що розміщені на 20-35 см від рослин.
Різні сорти узамбарських фіалок по-різному потребують світла. Екземпляри з темно-зеленими листками ніби призначені природою для поглинання більшої кількості світла. Ці сорти мають червонувато-пурпуровий зворотний бік листової пластинки. Їх предки із Східної Африки росли, напевно, на підвищенних ділянках, що краще були освітлені сонцем. Листки цих сенполій насичено-зеленого кольору, квітки – яскравого забарвлення. Такі рослини на поличці розташовують у центрі, де найбільше світла. Сорти із світлими листками потребують меншої кількості світла. За природного освітлення їх листки жовтіють, вигорають. На поличці з люмінесцентними лампами їх розташовують збоку. Тривалість штучного освітлення складає 12-14 годин на добу [21].
1.5.2. Водний режим
Сенполіям для нормального росту потрібен високий рівень відносної вологості – близько 50%. При цьому в пазухах листків майбутні квітконоси і пасинки будуть розвиватися, а не засихати, рослини довго квітуватимуть і квітки будуть великими за розміром. Але у приміщеннях рівень вологості значно нижчий, особливо в період роботи радіаторів опалення. До того ж умови високої вологості некомфортні і для самої людини. Вирішити цю проблему можна кількома способами. Поблизу фіалок можна поставити зволожувач, який би підвищив вологість повітря коло рослин. Невелику кількість рослин можна обприскувати водою. Здійснювати це можна щоденно, причому в теплу пору року по кілька разів на день. Однак краплини води можуть залишати на листках плями. Особливо якщо на них накопичується пил. При поливі знизу, рівень вологості піднімається і тримається протягом 30 хвилин. Досить ефективно поставити горшки з рослинами у вологий пісок чи у сфагновий мох, підтримувати їх вологими потрібно завжди. Можна використати і зелений мох, але потрібно брати один вид моху, так як у вологому стані вони мають різний колір. Сфагнум, намокаючи, темніє, в сухому стані він значно світліший. Зелений мох спочатку має темне забарвлення, тому візуально по кольору важко визначити, чи потребує мох вологи.
Досить просто підтримувати необхідний рівень вологості під час укорінення живців, вирощування сіянців і діток за допомогою поліетиленової плівки, нею прикривають живці чи рослини. За рівнем вологості слідкують по наявності на поліетилені крапельок конденсату: якщо вони відсутні, вологість нормальна, з’явились крапельки вологи – необхідно злегка провітрити рослину. Бажано уникати рівня вологості в 70% так, як при цьому досить активно розвиваються грибкові хвороби. Дуже високий рівень вологості порушить ще один дуже важливий для рослин процес – випаровування вологи [6].
1.5.3. Температурний режим
Німецькі автори А. і В. Ергарон визначили оптимальний діапазон температур для сенполій – від 19 до 22ºС, англійські квітникарі Д. Хіллі і Г. Гудшип розширюють можливості коливання температури від 18 до 24ºС.
Дещо нижча температура, але не нижче 13ºС, сповільнює розвиток рослини, сприяє формуванню компактних розеток і появі насиченого забарвлення квітки.
Коливання температури протягом доби більше ніж на 10ºС негативно впливає на рослину. Потрібно пам’ятати, що коливання температури значно підвищує можливість забарвлення грибковими хворобами. Температура повітря в тому місці, де ростуть фіалки, повинна бути відносно однаковою не лише протягом доби, а й протягом року. Якщо ж цього не вдається досягти, то в залежності від температури фіалки будуть формувати різні за розміром листки: в теплий період – великі, а в холодний – дрібні.
Високу температуру влітку (більше 29ºС) фіалки витримують не більше 4-5 днів, подальші наслідки носять незворотній характер. Особливо страждають строкатолисті форми фіалок. Допомогти в даному випадку повинен кондиціонер або потік свіжого повітря з відкритого настіж вікна. Для врятування фіалок в цей період рекомендують поставити їх на підлогу, зменшити або відключити на деякий час освітлення [6].
1.6. Розмноження сенполій
Ефективним способом розмноження – є розмноження сенполій листовими живцями.
Весна і літо – найкращий час для живцювання. В цей час досить швидко утворюються додаткові корінці, молоді рослини виростають здоровими і сильними.
Для живцювання відбирають здорові, добре сформовані рослини. Вибирають листки середньої величини. У молодих рослин – віком трохи більше року – можна зрізати листя нижнього ряду, у старших рослин – з другого ряду знизу, оскільки нижні будуть уже дещо застарілими. Молоді листки, що розташовані ближче до центру розетки, вкорінюються швидше, але дають потомство досить ослаблене. Великі листки незручні для укорінення – вони нестійкі в землі, погано утворюють діток [10].
Для укорінення листків у воді можна використати гарно вимиті і прокип’ячені пляшечки з-під ліків, баночки від гірчиці чи майонезу. Помічено, в одному посуді корінці з’являються швидко, а в іншому – значно повільніше або навіть зовсім не утворюються. В кришталевому посуді жоден сорт не дав корінців. В широкій посудині можна одночасно вкорінювати кілька листків, але розміщуватись вони повинні вільно, не налягаючи один на одного. При укоріненні листків воду не міняють, а лише доливають по мірі випаровування.
Якщо кінець живця загниває, його зрізають до здорової тканини і поміщають в іншу посудину із свіжою дистильованою водою. Можна спробувати укорінити його у піску чи сфагнумі.
Посудини з живцями ставлять на світле, але не сонячне місце. Приблизно через 3-4 тижні на живцеві з’являються корінці. Коли вони досягнуть довжини 1,5-2 см, настає найкращий час для пересаджування в земляну суміш. Вона повинна бути дуже пухкою, містити мінімум поживних речовин, мати дрібну структуру. Приблизно 1/3 частину суміші повинен складати добре промитий пісок. Можна до субстрату додати дрібно потертий мох сфагнум. Він має бактерицидні властивості. Необхідно небагато додавати подрібненого деревного вугілля для дезінфекції. Субстрат повинен бути завжди помірно вологим.
Листки, що укорінилися у воді, висаджують в невеликі глиняні горщики. Для того, щоб збільшити відносну вологість повітря, посаджені листки накривають поліетиленовою плівкою чи скляною банкою.
Плівку чи банку знімають коли з’являються молоді листочки [7].
Непогано вкорінюються сенполії у свіжому зеленому торф’яному сфагновому мохові. Але важливо, щоб він зберігав свою життєздатність. Іноді сфагнум гине від недостатнього освітлення. Досить чутливий він і до поливу.
Сенполії, що вкорінилися у сфагнумі розсаджують тоді, коли молоді рослини матимуть 2-3 пари листочків.
Інший відомий спосіб розмноження – укорінення листків у земляній суміші. Зручні для цього невеликі ящики із соснових дощечок, які вистеляють в середині поліетиленовою плівкою. На дно насипають земляну суміш (3-4 см), зволожують її слабким розчином марганцю.
Садять листочки на відстані 4-5 см один від одного, на глибину не більше 1,5 см. Над ящиком створюють каркас із дроту і накривають плівкою, залишаючи невеликий отвір для притоку свіжого повітря. Плівку знімають через 3-4 тижні. Ящики з посаженими листочками поміщають поблизу вікна або під люмінесцентними лампами.
Якщо листок довго не утворює діток, а сам росте, то можна спробувати зрізати у нього половину листової пластинки і посадити її для укорінення. Поверхню зрізу присипають деревним вугіллям. У земляну суміш частину листової пластинки заглиблюють на 0,5 см. За нормального розвитку навколо материнського листка утворюється 2-3 молоденькі рослини. Коли вони досягнуть 4-5 см в діаметрі, їх можна відділити і посадити.
Деякі сорти відтворюють своє забарвлення лише при розмноженні боковими пагонами.
Щоб одержати бокові пагони, у сенполії пінцетом видаляють точку росту з листочками, що зароджуються. Через деякий час у цієї рослини в пазухах листків з’являться бокові пагони. Коли вони досягнуть близько 3 см в діаметрі, їх обережно відділяють і укорінюють у земляній суміші, що складається з рівних частин піску і торфу. Для кращого укорінення бічних пагонів необхідно перші 3-4 тижні забезпечити підвищену вологість повітря і температуру 22-24ºС [7].
Насіннєве розмноження сенполій
Насінневе розмноження сенполій процес досить трудоємкий, адже спочатку проводять штучне запилення, одержують насіння, збирають його, висівають, а вже потім одержують нові рослини. Окрім того, деякі сорти при розмноженні насінням не повторюють свої декоративні особливості. Навпаки, вони дають широке розчеплення ознак, так що жоден із сіянців не нагадує батьківську рослину [21].
Насіння сенполій зберігає схожість недовго – приблизно 5-9 місяців. Сіяти його можна практично протягом цілого року. Для цього використовують невисокі й широкі ємності з пластика, будь-які коробочки з прозорими кришками у дні яких необхідно проробити кілька отворів. На дно посудини насипають шар річкового піску товщиною 0,5-1 см, а на нього – добре просіяну земляну суміш шаром товщиною 1-2 см. Субстрат зволожують і злегка утрамбовують дощечкою. Зверху можна насипати тонкий шар піску. Насіння висівають на поверхню піску. Для рівномірного розподілу по ній насіння змішують з дрібним річковим піском.
Земляна суміш для посіву повинна бути пухкою, складатися з рівних частин дрібного річкового піску і просіяної листяної землі з додаванням невеликої кількості деревного вугілля. Посудину з посіяним насінням накривають зверху склом і ставлять у тепле світле місце. Кожного дня необхідно знімати скло для провітрювання. Оптимальною температурою для проростання насіння є – 24-25ºС. Зволожувати субстрат в цей час найкраще з піддону.
Перші сходи з’являються через 2-3 тижні, вони дуже дрібні, щоб їх розглянути доводиться користуватися лупою. Вони мають дві сім’ядолі величиною не більше 1 мм. Один із сім’ядольних листків згодом після появи починає збільшуватись у розмірах, а інший залишається без змін. Потім з’являється перша пара справжніх листків, за нею друга пара, що розміщена перпендикулярно до першої. Коли листки підростуть, приступають до їх пікірування – розсаджування сіянців. Для пікіровки приготовляють великі контейнери, які заповнюють тим субстратом, що і для посіву. Зволоживши субстрат, маленькою загостреною паличкою роблять на відстані 2 см невеликі заглиблення – лунки, в які висаджують сіянці. Землю навколо сіянців злегка утрамбовують. Друге пікірування проводять тоді, коли рослини сильно розростаються і їм стає тісно. Їх по одному висаджують в окремі 5-сантиметрові глиняні чи торф’яні горщики. Результати насіннєвого розмноження можна побачити через півроку. Перші квітки будуть дрібними, квітконоси непропорційно довгі. Для того, щоб рослина нормально розвивалась, квітконоси необхідно видалити [14].
1.7. Субстрати для вирощування сенполій
Важливою умовою культивування сенполій у кімнатах є земля. Але та земля, яку ми зустрічаємо у природі: в лісі, на луках, на городі чи купуємо у магазині, як правило не відповідає усім необхідним вимогам. Частіше доводиться користуватися терміном “земляна суміш”. Кожен квітникар по частинам складає свій рецепт земляної суміші, але при цьому потрібно знати, що дає рослині той чи інший компонент.
Основними складовими частинами суміші є дернова земля, листяна земля, торфова земля, перегній, компостна земля, пісок, сфагновий мох, вермикуліт. Але незалежно від співвідношення цих компонентів у суміші, вона повинна відповідати наступним вимогам:
- бути легкою, пухкою;
- містити достатню кількість поживних речовин;
- проводити тепло і утримувати вологу;
- мати потрібну кислотність [8].
Дернова земля – верхній, поживний шар ґрунту, густо переплетений живим і відмерлим корінням рослин. Заготовляють її на луках рано навесні або пізно восени. Лопатою знімають верхній шар до 10 см, просівають через металеве сито.
Дернова земля зазвичай світло-коричневого кольору, володіє різною щільністю в залежності від того, на якому ґрунті формується. Містить багато органічних речовин основного джерела для живлення рослин. Для посадки сенполій дернова земля необхідна в невеликій кількості.
Листяна земля. Готують її з листків ліщини, липи, клену, які повністю перегнили. Дубові й вербові листки не підходять, так як містять багато дубильних речовин. Пізно восени опале листя в саду чи в парку згрібають в кучі і складають в невелику яму, де воно поступово перепріває. Час від часу листя необхідно поливати і перекопувати. Через два роки одержуємо легку, пухку чорну землю. Щоб відділити залишки листків, що не перегнили, просіваємо землю через металеве сито.
Готова листяна земля легка, пухка та поживна [2].
Торфова земля. Цю землю готують із верхнього, низинного чи перехідного торфу. Низинний торф багатий поживними речовинами, має високу кислотність і не потребує вапнування. Найкраща торфова земля одержується із дрібного торфу верхніх шарів. Готова торфова земля дуже пухка, легка і гігроскопічна. Вона поліпшує фізичні властивості земляної суміші. Велика кількість торфу в земляній суміші дещо затримує ріст сенполій, але не дивлячись на це, рослини, що виросли на цьому субстраті менше уражуються грибковими, вірусними, бактеріальними хворобами.
Перегнійна земля. Цю землю готують із перегною, який одержують після очищення парників. Перегній складають в бурти і кілька разів протягом літа перекопують. Перегнійна земля поліпшує фізичні і хімічні властивості земельної суміші, є чудовим добривом. Вона сприяє кращому росту сенполій. Містить 1,2-1,7% азоту, 1,3-2,4% кальцію. На зиму перегнійну землю необхідно вкривати товстим шаром гною.
Компостна земля. Готують її з бур’янів, сміття, торфу, гною, попелу та інших органічних відходів. Готова компостна земля темна, без запаху, за вмістом поживних речовин не поступається перегною. Але компостна земля з частинками, що неповністю розклалися різко погіршує якість земляної суміші. Посаджені в таку землю сенполії часто хворіють, погано ростуть і розвиваються.
Хвойна земля. Одержують із хвої, що розклалася. Основними її властивостями є незначна кількість поживних речовин, підвищена кислотність (рН 4-5).
Заготовляють хвойну землю у сосновому лісі. Для цього верхній шар хвої згрібають і беруть землю, що знаходиться під нею. Під ялинами землю брати не рекомендується. В земельну суміш для сенполій хвойної землі беруть удвічі менше, ніж листяної [2].
Пісок. Не містить поживний речовин, але є важливим компонентом будь-якої суміші. Він сприяє кращій аерації суміші, запобігає розвитку водоростей і грибів.
Найкраще використовувати кварцовий і білий річковий, крупнодернистий пісок. Червоний пісок як для земельних сумішей, так і для живцювання сенполій не підходить.
Сфагновий мох. Росте під пологом лісу, покриваючи берега заболочених озер пухким килимом. Сфагнум – світлий високий (до 20 см) болотний мох, що володіє бактерицидними властивостями і здатністю утримувати вологу (в 20-25 раз більше своєї маси). Поступово перетворюючись на торф, він рівномірно віддає рослині поживні речовини.
Вермикуліт – золотисто-бурий мінерал, який поліпшує аерацію суміші, володіє високою поглинаючою здатністю, утримує макро- і мікроелементи в суміші, має слабо лужну реакцію. В невеликій кількості вермикуліт сам виділяє калій, кальцій, магній.
Нараховується дуже велика кількість рецептів земляних сумішей. Зокрема квітникарі ботанічного саду ЧНУ використовують таку суміш: листяна земля (4 частини), торфова земля (1 частина), пісок (1 частина).
Київські квітникарі пропонують наступне співвідношення компонентів: листяна земля (3 частини), перепрілий коров’ячий гній (1 частина), торфова земля (1 частина) з додаванням невеликої кількості піску.
Канадські квітникарі користуються такою сумішшю: листяна земля (1 частина), садова земля (1 частина), річковий пісок (1 частина), мох сфагнум (1 частина).
В Японії земляна суміш для сенполій продається в трьох мішечках. Змішуючи в різних пропорціях ці суміші, можна за власним бажанням вирощувати строка
|
|
Категорія: Мої файли | Додав: ПТУ№2
|
| Переглядів: 2672 | Завантажень: 879
|
| Рейтинг: 2.0/2 |
|
|
|
|
|
|
